Частина 10

Михайлівна вже хвилин з двадцять ходила взад-вперед по невеличкій вітальні. Шумно зітхала, зупинялася біля вікна та тулилася блідою щокою до холодної шиби. І думала... Багато думала... Вона зустріла вже не одну весну, багато чого бачила, багато чого пережила і мало, що її могло здивувати. Майже нічого... Вона думала за Іванку, за Пилипа і все гадала, як так можливо,щоб рідна матір відвернулася від доньки, від внучки, від кровиночок?! Зітхала і продовжувала крокувати по скрипучій підлозі та згадувати свого покійного чоловіка Дмитра і її вицвілі очі наповнювалися сльозами. Дмитро ж дивився на неї, з великого портрету на стіні, тепло всміхався в пшеничні вуса і їй здавалося, що ось-ось, він кашляне і скаже щось розумне та заспокійливе. Спина в неї боліла немилосердно - Софійка проплакала всю ніч, весь ранок і Михайлівна не спускала її з рук: колисала, співала ніжні пісні, ходила з нею на руках по кімнаті і намагалася заспокоїти. Дитя, стомившися від власного плачу, заснуло лише біля третьої години дня і старенька змогла нарешті присісти і випити трішки чаю, але спина зразу ж дала про себе знати і Михайлівна була змушена піднятися і почати ходити, щоб вгамувати біль.

Іванка зупинилася перед будинком Михайлівни, зайшла на подвір'я та постукала у старі дубові двері. Ніхто не відповідав. Вона легенько штовхнувши двері, які миттєво відчинилися, зайшла до вітальні і ойкнула: там серед кімнати, на старому килимі, з розкинутими руками - ногами,немов морська зірка, лежала Михайлівна. - Йойййй, Матко Бозка! Що сталося, бабцю?! - зарепетував дівчина і кинулася до неї. Михайлівна розплющила очі і розгублено забурмотіла: " Не волай, доню! Я приляглана на тверду підлогу, бо спина розболілася і задрімала..!" Іванка допомогла піднятися старенькій з підлоги, підвела її до крісла і посадила: " Бабцю, а Софійка?!" - Спить, доню, вона спить! Бідолашка плакала всю ніч та весь ранок і лише недавно заснула. Іванка підійшла до спальні і тихенько відчинила двері: донечка солодко спала на високому ліжку, вкрита теплою периною, дбайлива Михайлівна ще й обклала дитя з усіх сторін вишитими подушками, щоб вона не впала на підлогу. Тихо зачинивши двері Іванка вернулася в вітальню, там на круглому столі, спритна, хоч із хворою спиною Михайлівна, вже поклала тарілку з голубцями, шмат хліба і пусту філіжанку. - На, доню, поїж- вона підсунула до неї тарілку, - я тобі ще чаю приготую. Іванка неохоче взяла виделку і почала колупатися в голубцях. - Що там тато?! Як він?! - Йой, бабцю... Все погано, бо перелом серйозний... Треба купу грошей на операцію, потім на реабілітацію... - Скільки, доню? - Майже сім тисяч... -Гривнів?! - Та яке! Євро... - Боже мій, - сплеснула руками Михайлівна, - страшні гроші... - Страшні гроші, бабцю, страшні... Старенька підперши підборіддя руками глянула на Іванку: " Що робитемеш, доню?! Невже до Семена вернешся!" Іванка не відповідала... Просто сиділа понуривши голову і розглядала свої руки. Михайлівна вийшла з кімнати і вернулася через мить: в зашкорублих, спрацьованих руках вона тримала білу хустинку . Простягнувши її дівчині, мовила: "Візьми, доню... Це всі мої збереження... Знаю, що небагато, але все ж..." Іванка розгорнула хустинку - там лежало триста п'ятдесят євро... - Бабусююю, це ж так багато для Вас, - тільки і змогла вимовити дівчина, - я не можу взяти їх.. - Бери, -Михайлівна рішуче відхилила її руку, - вони тобі потрібніші! А от решту, де знайти?! Іванка витягла з кишені якийсь папірець: " Ось татко дав мені адресу однієї жіночки з Горобинівки! Сказав, щоб до неї їхала і розказала їй все, що сталося... Її звати Марія Полинь. Знаєте, може?!" - Може з вигляду і знаю... З нашої Калинівки знаю всіх, а з Горобинівки та сусідніх сіл, лише декілька людей. - Добре бабцю, - Іванка піднялася з-за столу, - я поїду до цієї Марії... Ви ж пригляньте за Софійкою... Прошу Вас. На її очах забриніли сльози, вона квапливо втерла їх рукою: " Мені немає до кого звернутися за допомогою... Мама навіть до тата, не то, що не приїхала, навіть не подзвонила!" - Звісно, що пригляну, - Михайлівна ласкаво погладила дівчину по плечах - За Софійку не переживай...

Сівши за кермо, Іванка передумала, зразу ж, їхати до Марії, вирішила насамперед заїхати в магазин і глянути чи все гаразд. Біля магазину, тупцюючи на холодних сходах, її чекав вчорашній хлопчина Олег. - Ти, що тут робиш, - спитала його, - я ж тобі казала в понеділок прийти. Замість відповіді хлопчина простягнув їй двадцять гривнів: " Цьоцю, Ви мені вчора гроші дали, а я почув, що Ваш тато в лікарні! Заберіть їх назад, бо вони вам потрібніші!" Іванка рванула вперед і, пригорнувши до себе хлопчика, голосно заридала. Хвилин через десять вона втерла почервоніле обличчя і відкрила магазин і зайшовши всередину, взяла великий пакет і заповнила його різноманітними продуктами та солодощами. Вийшовши на поріг вона звернулася до Олега: " Поїхали зі мною, га? Відвезу тебе до однієї бабусі, вона тебе нагодує смачними голубцями. Олег радісно захитав головою в знак згоди і побіг автівки. Вже в машині, зручно вмостившися, хлопчина вимовив: " Дякую, Вам!" - Олеже, -обережно спитала його дівчина, - а твої батьки не будуть хвилюватися?! - Ні...- сумно зітхнув Олег, - тато помер, а мама вже другий день підряд гуляє... І п'є... Більш нічого Іванка не питалася... Відвезши хлопчика до Михайлівни, вона розвернула машину і поїхала в Горобинівку. Там, досить швидко, знайшла потрібну вулицю та дім, під'їхавши до високої брами, вона зупинила машину і вийшла. Зупинилася, нерішуче біля брами, не знаючи як поводитися. Нарешті наважилася і відчинила хвіртку - там, на подвір'ї, невеличкий чорнявий хлопчина чистив килим снігом. - Доброго дня, - привіталася вона, - мені потрібна пані Марія Полинь! - Мама в хаті- відповів хлопчина і якось дивно глянув на неї, - проходь, Іванко. Здивована дівчина зайшла до будинку і зразу ж потрапила на невеличку кухню. Смачно пахло борщем пахло м'ясом та ще чимось незнайомим їй, біля невеличкої грубки, зігнута жінка, підмітала підлогу. Побачивши гостю, вона розігнула спину і привіталася: " Привіт, Іванко! Проходь і сідай!" - Звідки Ви знаєте, як мене звати? - не витримала дівчина, - Я Вас ніколи не бачила! - А я тебе добре знаю! - Як? Звідки? - Про це потім...Мені Пилип дзвонив з лікарні і все сказав! Потрібно купу грошей на операцію. - Так... Марія з пильно глянула на дівчину: " Почекай! Я зараз прийду!" І вийшла з кухні. Назад вона вернулася через п'ять хвилин, не сама, а з тим самим чорнявим хлопчиною. Він присівши біля Іванки, глянув на неї своїми темними очима, посміхнувся і мовив: " Ну, що сестро! Будьмо знайомі! Я брат твій, Сергій!" Іванка відсахнувшися від нього, злякано прошепотіла: " Який ти мені брат?!" - Як який?!- продовжував посміхатися хлопець, - твій брат по татові! - Он, - він кивнув в сторону своєї матері, - а жінка, яку ти бачиш, моя мама, а нашому батькові - рідна душа. Хоча народ її кличе коханкою. Іванка глянула на жінку і закрила обличчя руками. " Час від часу не легше" - подумала...

#Вусата #РадостьТ #оповідання #читання #Benko #Іванка #AlinaBenko