Частина 6
- 4 окт. 2017 г.
- 4 мин. чтения
Велетень зробивши ще два кроки вперед, раптово повернув наліво, зупинився перед поличками і розчаровано запитав: " А цукерки? Невже закінчилися?!" Іванка нарешті змогла вимовити два слова: " Вибачайте, але солодощі закінчилися... У зв'язку з поганою погодою ми не змогли вчасно закупити товар. Приходьте завтра, будь ласка!" Велетень її не слухав: він прискіпливо оглядав полички зверху - вниз, знизу-вгору та вперто щось шукав. Нарешті, розвернувшися до неї, мовив: " Взагалі нічого не має... Ні шоколадного печива, навіть солодкої води..." " На жаль, ні... Але завтра все буде!" Важко зітхнувши він розвернувся та вийшов з магазину. Зразу ж після до нього, в магазин, вбіг схвильований Пилип: "Йой, донюю! Вибачай, що запізнився... Колесо мусив міняти! Ти уяви: купа снігу всюди, а його пробив!" - і глянувши на бліду та збентежену Іванку, схвильовано запитав: " Доню, що сталося?!" "Ой, татку! Перед тобою забіг якись хлопака під два метри росту, бородатий та патлатий. Я перелякалася, бо думала, що бандит якийсь!" Пилип зареготав: " Ох і насмішила! То ж Петро -канібал! Нєєєє, хороший хлоп він, спокійний!" Заревіла Софійка - сердито і розпачливо. " Дитя їсти хоче!" - заметушився батько: " Давай ковбаси та сир покладемо в холодильник, а решту завтра розберемо! Потім гайда додому!" Вже в машині Іванка спитала татка: " А чого того Петра кличуть канібалом? Та звідки він? Я його ніколи не бачила!" Міцно тримаючи кермо Пилип вдивлявся на темну дорогу і відповідав: " Він не з нашої Калинівки, а з сусідньої Горобинівки! Він успадкував від якоїсь своєї тітки досить хорошу хатину і переїхав туди. А канібвлом його прозвали за те, що в бійці вкусив Міськиного Олега за плече." " Оооо, він ще руки розпускає!!!" " Та ні доню! На нього придуркуватий Олег напав з своєю компанією! Не було, що робити тим ледарям, а Петро, незважаючи на те, що був один проти шести, відлупив всіх, а Олега ще й вкусив!" Наступного ранку Пилип прокунувся досить рано, вийшов на подвір'я та розчистив стежини, витяг цигарку та й задивилася на свої володіння. Любив він , щоб все було чисто та охайно, навіть чепурно, все в нього було на своєму місці, все ретельно відремонтоване, ніщо не скрипіло і не падало. Згодом до нього підбіг йогo улюбленець - сірий кіт Киць і почав тертися біля ніг круглою головою. " Що Кицю?! Їстоньки хочеш? " - він взяв кота на руки і погладив: " Зараз я тобі ковбаски дам!" На кухні Іванка вже готувала сніданок: в гарячій пательні весело шкварчала яєчня, кипів чайник і на столі, в красивій тарілочці, вже були приготовані пару канапок. " Сідайте, тату!" - вона підсунула до батька канапки: " Їжте на здоров'я!" Пилип взяв шматочок ковбаси і дав його Кицю, тлустий кіт вхопив смаколик і зразу ж його з'їв. Іванка, швидко випивши каву, пригорнулася до батька: " Татку, я вам приготувала різні мидниці, пару відер та ножі!" " Дякую, доню! Юрко прийде через годину і будемо різати свиню.. Потім Михайлівна підтягнеться, і нам допоможе та й за Софійкою.подивиться. Ти йди до магазину, бо скоро люди прийдуть." Іванка вдягнулася і, перед тим, як вийти, глянула на закриті двері кімнати де спала її мати. Навіть не вийшла... Сівши в машину вона досить швидко доїхала до перехрестя і, звернувши направо, під'їхала до невеличкої площі, де тулилися одне до одного декілька магазинів, галасливий бар та невеличкий клуб, де досить часто влаштовували різні концерти. Взагалі місце, де стояв її магазин було просто чудове, бо це було місце для зустрічей і закупів не тільки для жителів Калинівки, а і Горобинівки, Василькова та Барвінків: люди тут скуповувалися, пили чай, каву, пиво, ходили на концерти місцевих зірок або просто зустрічалися у невеличкому парку, що стояв недалеко, щоб мило побазікати. В магазині Іванка почала швидко ставити товар на полички: пляшки з пивом, немов солдати дружно вистроювалися на нижніх поличках, пачки з печивом складалися акуратним пірамідами, цукерки висипалися в великі кольорові коритця. " Ааааа, вже привезли товар!"- раптово прогриміли за спиною: " Нарешті!" Іванка ойкнула і з несподіванки, не втримала в руках пляшку з олією, та впала на землю і боляче вдарила її по нозі. По той бік прилавку стою вчорашній патлатий велетень і хмуро дивився на неї: " Ви мені товар відпустите чи треба чекати?!" " Беріть все, що Вам треба!"- ледве стримуючи злість відповіла дівчина: " Є, і цукерки, і печиво та солодка вода!" За декілька хвилин Петро набрав купу солодощів, розрахувався і вийшов гримнувши дверима. " Матко Бозка! Най тебе шляк трафить, скотиняко!" - видихнула Іванка і взялася за роботу. І знову декілька годин проминули швидко, бо постійно заходили то бабусі за гречкою та сиром, то забігали дітлахи за солодощами та колою, навіть пришкандибав кульгавий пиячок з Барвінків за пивом. Десь біля першої години дня, майже перед закриттям на обідню перерву, до магазину заглянув худенький та бідно вдягнений, зовсім не по сезону хлопчик. Тримаючи посинілими рученятами комір від легкої куртки, він підійшов до прилавку і глянув на склянку вітрину: там лежали різноманітні ковбаси, сири та сардельки. Маленька ручка нарешті відпустила комір і полізла в кишеню: на брудній долоні задзенькало декілька гривень. Хлопченя зітхнуло і відійшло від вітрини. Глянуло на полички потім на долоню. Гірко зітхнуло і пішло до виходу. " Гей, хлопчику!" - гукнула Іванка: " Тобі чимось допомогти?!" Хлопчик глянув на неї сумними очима і відповів: " Я їсти хочу, але в мене не має грошей!" Іванка підійшла до нього: " В моєму магазині за твої гроші можеш щось купити. Що ти хочеш?!" Хлопчик зітхнув так тяжко, що Іванчине серце болісно стиснулося: " За ті гроші, що в мене є нічого не можна купити! Я не хочу жебракувати!" " А я не подаю нікому! Взамін ти можеш допомогти мені в магазині: товар розкласти, підмести... Можеш прийти сьогодні після обіду?!' Хлопчик кивнув головою. Не гаючи часу Іванка вхопила печиво, шмат сиру і пару сардельок і дала їх йому: "Їж і набирайся сили! Чекаю на тебе пізніше!" Через хвилин двадцять вона закрила магазин і нарешті поїхала додому. Продовження буде...
Комментарии